Жіночий страйк, який змінив країну: як Польща протестує проти заборони абортів

Жіночий страйк, який змінив країну: як Польща протестує проти заборони абортів

Другий тиждень сотні тисяч польок виходять на вулиці, щоб продемонструвати свою незгоду з рішенням Конституційного трибуналу, який під впливом партії влади повністю заборонив аборти у країні.

Протести мають безпрецедентний географічний розмах – у п’ятницю 30 жовтня акції пройшли у понад 300 населених пунктах.

Вже зараз можна сказати, що ці протести змінили Польщу. Що змінилося і чому країна вже не буде такою, як донедавна?Поверніть берегиню з барикади на кухню

Польські протестувальники – хоч захисники прав тварин, хоч футбольні фанати – останню декаду використовують кричалку “PiS, PO – jedno zło”, яка означає “Що “Право і справедливість”, що “Громадянська платформа” – одна холера”.

Для багатьох таке зрівняння консерваторів, які не гребують авторитарними інструментами, та лібералів, що плекають ЄС, Локка і Гоббса, є незрозумілим. Людей, які однаково критикують вади і теперішнього уряду ПіС, і колишніх урядів “Платформи”, у Польщі принизливо називають “симетристами”.
Однак подібність між політиками старшого покоління з усіх політичних таборів ніколи не була настільки очевидною, як під час теперішніх жіночих протестів.

Поки жінки намагаються захистити свою гідність, право на вибір, старші пани у дорогих та не дуже костюмах прагнуть піаритися на їхній злості та відчаї, аби зберегти чи здобути владу.

“Розумію ваш гнів, занепокоєння, особливо жінок. Адже під час пандемії це ваші квартири перетворилися на офіси, дитячі садки, школи та ресторани”, – це справно принижує протести до рівня банальної втоми від хатніх обов’язків прем’єр Польщі Матеуш Моравецький. Пояснити, чому ж більшість побутових проблем ковідних часів звалилася саме на жінок, прем’єр забув.

Втім, подібну думку часто озвучує й опозиція.

“Це заслуга жінок, що наше життя щодня плине гармонійно та гладко, завдяки їхній самовідданій праці. І тільки коли наша бабуся, мама, жінка, дочка чи партнерка з якихось причин мусять відійти від цих справ, ми починаємо розуміти, що без жінок наше існування стає важким, безбарвним та нестерпним”.

Ні, це слова не однопартійця Моравецького, і не ієрарха Католицької церкви, а професора Томаша Гродзького – спікера Сенату, одного з головних політиків ліберальної (насправді – неоліберальної) опозиції.

Його партія “Громадянська платформа” роками висловлювалася за збереження так званого “аборційного компромісу”, майже не допомагала матерям, батькам дітей з обмеженими фізичними та розумовими можливостями, не працювала на користь зрівняння шансів чоловіків та жінок на ринку праці, натомість чемно охороняла інтереси Церкви.

Тепер Гродзький у відеозверненні до народу заявив, що “Платформа” підтримує скеровані проти політики уряду ПіС жіночі протести, і тут же пояснив, чому так важливо заспокоїти громадські настрої: бо жінки втекли від варіння супів і полірування підлог, чим засмутили своїх привчених до затишку й комфорту другі половинки.
А редактор тижневика Newsweek Томаш Ліс, який виступає неофіційним прессекретарем “Платформи”, похвалив завзяття протестувальниць, але покритикував за “брак доброго смаку”.

Взагалі дискусія, чи мають право дівчата, в яких держава повністю забрала можливість розпоряджатися своїм тілом, використовувати нецензурну лексику під час протестів, досі змушує польський істеблішмент прикро зітхати: дожилися, берегині матюкаються!

Правда, найбільш нечемних вирішено було позбавити почесного статусу берегині: колишній голова Конституційного трибуналу Польщі Анджей Жеплінський, на захист якого у 2015-2016-му протестувала частина учасниць сьогоднішніх демонстрацій, назвав Страйк жінок “голотою” через його антиклерикальні та феміністичні гасла.

Хто такі “дзядерси”?

Очевидно, політики старшого покоління – навіть ті, які декларують відданість європейським цінностям та прогресу, – ніяк не можуть ментально попрощатися з 1980-ми, коли під час страйку “Солідарності” на гданській верфі був плакат “Жінки, не заважайте нам – ми боремося за Польщу!”.

Сучасні польки сприймають це як непорозуміння родом із сивої давнини, на рівні з кріпацтвом та сегрегацією. І намагаються пояснити землякам: вони, звісно, потребують їхньої підтримки. Але підтримки, а не покровительства.

Польський патріархат сильно вкорінився в усіх суспільних групах.

“Історично є інтелектуальні традиції, які можуть обґрунтувати участь жінок у публічному житті, але в традиції вищих класів для цього завжди потрібно було зберегти декорації. Щоб отримати право висловитися, треба бути жіночною жінкою. Натомість у народній традиції вихід жінки на протест може пояснюватися тільки боротьбою за родину. І в першому, і другому випадку немає опції, щоб жінки могли виступати як група, мати суб’єктність, думати незалежно від чоловіків”, – зазначає соціологиня Ельжбета Корольчук з Варшавського університету, яка досліджує стратегії польських жінок у боротьбі зі свої права.

Старше покоління польок роками вважало, що досягнути чогось у соціумі можна суто шляхом вдавання дурнішої за чоловіка, а старше покоління чоловіків хоч і цілувало панянкам ручки, проте вважало їх нездатними до самостійних рішень.

Читайте також:  Суд Мілана долучив до справи новий переклад слів Марківа, які доводять його невинуватість

“Натомість сьогодні жінки вже не хочуть бути на п’єдесталі. Вони хочуть влади і готові до безкомпромісної боротьби за неї”, – говорить Корольчук у розмові з порталом OKO Press.

“Гей, хлопці, це не ваш час! Це час жінок, і їхньої боротьби за найбільш фундаментальне право – право розпоряджатися своїм тілом згідно з власним сумлінням, – пише редакторка журналу Pismo Магдалена Кіцинська. – Якщо ви погоджуєтеся з постулатами тих, хто змагається за цю свободу, то станьте їхніми союзниками. Замість весь час балакати, почніть нарешті слухати. На ваші оцінки та поради був час, у нас була нагода про них дізнатися та закарбувати у пам’яті від 1993 року (коли польський парламент вперше обмежив доступ до переривання вагітності) – і цей час, маю надію, завершується. Час нав’язування жінкам свого наративу – не тільки про права та їхні межі, але також про спосіб боротися за ці права, час повчань на тему стратегії та мови боротьби. Ви можете йти разом із нами, пліч-о-пліч, але визначення напрямку змін, по які ми йдемо, перестало бути вашою прерогативою”.

Для позначення локального різновиду менсплейнерів у польок навіть з’явився спеціальний термін – дзядерс.

“Дзядерс – це не окреслення усіх літніх панів, – пояснює журналістка порталу Krytyka Polityczna Кайя Путо. – Дзядерс – це чоловік з архаїчними уявленнями про роль жінки, який не дає жінкам взяти голос, а до того ж переконаний у безпомилковості своїх діагнозів на кожну тему (включно з тими темами, у яких його співрозмовниця орієнтується краще). Дзядерс спокійно може бути й 20-річним. Натомість емпатичним старшим панам, які підтримують жінок у боротьбі за їхні права, ми можемо сердечно подякувати”.

Саме такими дзядерсами нерідко виступають самозвані союзники жінок, польські ліберали: на словах вони підтримують протести, але потім ходять до телестудій, щоб солодкувато-поблажливим тоном розповідати, що не так зі складом, гаслами, методами, етикою та естетикою протестувальниць.

“Їм здається, що гасло “уй..уйте” – це взагалі не про них, що злість на вулицях скеровано виключно на політиків ПіС. Звісно, на них також, і передусім, але вистачило б почитати гасла Страйку жінок, щоб опустити своє блискуче его не землю.

Жінки вийшли на вулиці, щоб захищати свої права, а не для того, щоб повернути вам владу або зміцнити ті позиції, які ви вже маєте… Поки ви 30 років несли консервативну фігню, польські жінки змінилися”, – додає Путо.

Спочатку – спробуй почути

Письменнику, літературному критику Яцеку Дегнелю експресивна лексика польських жіночих протестів навпаки дуже імпонує: “Для мене те, що відбувається з мовою протесту, є радикальним розривом з церковним благоговійним тоном, усією цією “глибокою стурбованістю”, новою мовою… Гасло “уй..уйте” – це цілковитий розрив з цією імітацією розмови, діалогу обмеженого монологом, який насправді дозволяє лише підтакувати”.

На щастя, не всі заслужені ліберали воліють слухати тільки свою заїжджену платівку.

Є й ті, хто зміг дослухатися до протестувальниць, як 70-річний професор Варшавського університету, прибічник польсько-українського діалогу Казімеж Вуйчицький: “Покоління, яке прийшло до влади після 1989 року, молодим здається товстими та лінивими котами, які вміють тільки укладати гнилі та підозрілі компроміси. Його заслуги у боротьбі з комунізмом не справляють на молодь жодного враження… Як і багато хто інший, я занадто пізно зрозумів, що відбувається. Одне тільки скажу: солідарність між поколіннями не є такою поганою, але за умови, що це старші намагаються зрозуміти молодь, а не навпаки, підсовують їй свої поради, не обов’язково мудрі та актуальні”.

Слушно критикуючи інститути традиційного суспільства, шукаючи тимчасових союзників, ми часто забуваємо: патріархат є однаково нестерпним і з боку консерваторів, і з боку лібералів.

Єдина різниця з точки зору жінки – чи проведеш ти свій день народження на церковній службі та на кухні з пирогами, чи тільки на кухні з пирогами.

Неолібералізм не збирається принести до Центрально-Східної Європи рівноправ’я та емансипацію.

Він просто хоче змінити коло привілейованих – з директорів колгоспів на членів культу Джобса-Безоса, де кожен сам за себе, людина – це те, скільки вона заробляє, а жінка… хай вже візьметься за те варіння супів.

Якщо для морального спокою їй треба час від часу попротестувати – OK, let it be.

Джерело.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ: